А́льфред Ро́зенберґ (нім. Alfred Rosenberg, *19 січня 1893, Таллінн, Естляндська губернія, Російська імперія — †16 жовтня 1946, Нюрнберг, Баварія, Німеччина) — німецький нацистський лідер. Вважається одним з головних ідеологів німецького нацизму, головні засадничі ідеї якого виклав у праці Міф XX століття (нім. Der Mythus des 20. Jahrhunderts), виданій у 1930. Нюрнберзьким трибуналом визнаний воєнним злочинцем.

Життєпис

Народився у Ревелі (тепер Таллінн) у сім'ї балтійських німців. Дитинство та юність провів в Естонії, яка перебувала під владою Російської імперії. Навчався у Московському Імператорському технічному училищі (зараз — Московський державний технічний університет імені Н. Е. Баумана).

У 1917 — під час революції — втік до Німеччини.

У 1919 приєднався до новоствореної націонал-соціалістичної партії.

З 1923 — головний редактор партійного органу «Народний оглядач» (нім. «Völkischer Beobachter»).

У 1923—1924 очолював партію після арешту її лідерів у зв'язку з невдалим Мюнхенським путчем. Провідний ідеолог нацистського руху: розвинув теорії про расову вищість німців та про необхідність завоювання німцями «життєвого простору» на Сході. У керівництві нацистської партії вважався фахівцем зі справ Східної Європи.

З 1933 очолював відділ зовнішньої політики нацистської партії.

Ставлення до України

Неодноразово висловлювався за створення Української держави.

17.7.1941 за розпорядженням А. Гітлера очолив міністерство Райху для окупованих районів Сходу (нім. Ostministerium). Політичною метою окупації вважав максимальне послаблення Росії, зокрема шляхом від'єднання частини її територій і передачі їх до нових адміністративних утворень — Білорутенії, Райхскомісаріату України і Донського регіону. Виступав за створення навколо Росії санітарного кордону з буферних держав: України, Білорусі, Центральної Азії, — які залежали б від Райху та одночасно користувалися певним самоврядуванням. Висловлював думки, що у майбутньому Україна мала б стати незалежною державою, союзником Німеччини.

Першочерговим завданням вважав одержання з України продовольства й сировини, необхідних для ведення воєнних дій у Росії. З економічних мотивів виступав за прихильне ставлення окупаційної адміністрації до українців. Для налагодження ефективних поставок з України Розенберґ радив розпустити колгоспи і наділити селян землею. Вважав недоцільним існування українських політичних партій і наділення їх політичною владою. На думку Розенберґа, українці могли допускатися до участі в самоуврядуванні лише на нижчому і середньому рівнях. У галузі культурної політики виступав за проведення заходів, які б зміцнили національну самосвідомість українців і дозволили б змобілізувати їх для боротьби проти Росії (зокрема, висунув ідею відкриття у Києві українського університету та наполягав на перенесенні столиці райхскомісаріату України з Рівного до Києва).

Українська політика Розенберґа носила інструментальний характер і переслідувала мету ослабити на тривалий період Росію та забезпечити життєві інтереси Райху на Сході Європи. Політична лінія Розенберґа щодо українців не знайшла підтримки серед нацистського керівництва. Реалізація планів Розенберґа стала цілковито неможливою через жорстоку й брутальну політику щодо українського населення, яку проводив райхскомісар України Е. Кох. На цьому тлі між Розенберґом і Кохом виник гострий конфлікт. У травні 1943 Гітлер повністю підтримав лінію Е. Коха і гостро критикував діяльність Розенберґа та керованого ним міністерства. Розенберґ був засуджений як воєнний злочинець на Нюрнберзькому процесі і страчений (через повішення).