Артем Федорович Сергєєв (5 березня 1921, Москва — 15 січня 2008, Москва, Росія) — генерал-майор артилерії. Один із засновників зенітно-ракетних військ СРСР, прийомний син Йосипа Сталіна.

Народився в сім'ї революціонера Федора Андрійовича Сергєєва, відомого під псевдонімом «Артем», який був засновником Донецько-Криворізької радянської республіки. Мати — Єлизавета Львівна, після смерті чоловіка була головним лікарем створеного нею протитуберкульозного санаторію поблизу Нальчика, заступником директора авіаційного заводу, директором текстильної фабрики, начальником медичного управління шпиталів. Артем ріс і виховувався в сім'ї Йосипа Сталіна нарівні з іншими дітьми, був близьким другом його сина Василя.

У 1938 році, після закінчення 10 класів 2-ї Московської спеціальної Артилерійської школи, почав службу в Червоній Армії. Був рядовим, сержантом, старшиною. Вступив до 2-го Ленінградського артилерійського училища і закінчив його в 1940 році лейтенантом.

Вперше брав участь у воєнних діях 26 серпня 1941 року як командир взводу 152-міліметрових гаубиц «М-10» зразка 1938 року. Влітку того ж року потрапив в німецький полон, з якого втік. Після цього знаходився в партизанському загоні. Після переходу лінії фронту був направлений в діючу армію. Учасник оборони Сталінграду, битви за Дніпро, боїв у Східній Пруссиї, Угорщині, Німеччині. Мав 24 поранення, в тому числі два важких. Після першого поранення, удару штиком в живіт, лікувався у знаменитого хірурга А. В. Вишневського, а пізніше відірвану раздріблену кисть йому лікував сам А. Н. Бакулев. Війну закінчив 12 травня 1945 року командиром артилерійської бригади, підполковником і кавалером 7 орденів і 6 медалей.

Після війни служив командиром полку, який дислокувався в Угорщині. В 1945 році був відправлений в Москву в Артилерійську академію, де до нього ставилися з недовірою. Як пізніше з'ясувалося, бути суворими до нього попросив викладачів академії сам Сталін. Завершив навчання в 1951 році, рік командував 34-ою гарматною артилерійською бригадою Прикарпатського воєнного округу. Потім вступив до Воєнної академії ім. К.Є. Ворошилова, яку закінчив у 1954 році.

Після закінчення академії служив на командних посадах. Начальник штабу і заступник командира 10-го і 178-го корпусів особливого призначення (1956—1960), командир 9-ї дивізії ППО (1960—1965), заступник командира 1-ї армії ППО, заступник генерала-інспектора ППО організації Варшавського договору.

У відставку пішов 1981 року в званні генерал-майора артилерії.

Сім'я

Був одружений з дочкою Генерального секретаря Іспанської компартії Долорес Ібаррурі, Амайє Руіс-Ібáррурі, з якою пізніше розлучився. У них було троє дітей - Сергєєв Федоі Артемович (1953), Сергєєв Рубен Артемович (13.02.1956), Сергєєва Долóрес Артемівна (1960).У 2011 році Амайя Руіс-Ібаррурі і їх дочка Долорес (Лола) Сергєєва жили в Іспанії.

Друга дружина — Сергєєва Олена Юріївна (1930 р.н.), закінчила 1-й Московський медичний інститут, працювала нейрохірургом.

У 2006 році опублікував збірку згадок про війну «Розповіді артилериста». Також у 2006 році в співавторстві з Катериною Глушик опублікував книгу «Бесіди про Сталіна», книга вийшла в видавництві «Кримський міст». Став членом Союзу письменників Росії. Був членом земляцтва Донбасців у Москві.

Нагороди

• 3 ордени Червоного Прапора (1942, 1944, 1945)
• Орден Олександра Невського (1943)
• 3 ордени Вітчизняної війни 1 ступеню (1943, 1944, 1985)
• 2 ордени Червоної Зірки (обидва — у 1943)
• Орден Жукова (1996)
• Орден «За мужність» (Україна)
• понад 20 медалей, в тому числі «За бойові заслуги», «За оборону Москви», «За оборону Сталінграду», «За звільнення Варшави», «За звільнення Праги», «За взяття Кенігсбергу».
• знаки «Шахтарська Слава» 1, 2, 3 ступенів
• Почесний працівник вугільної промисловості
• Почесний громадянин міст: Борисов і Рогачів (Білорусь), Фатіж (Курська область), Артемівськ (Україна), Артем (Примор'я), Ратибуж (Польща).
• Медаль ЦК КПРФ «90 років Великій Жовтневій соціалістичній революції»