Чарлз Лоутон (англ. Charles Laughton), (*1 липня 1899 — †15 грудня 1962) — британський та американський актор, сценарист, продюсер та режисер. Лауреат премії «Оскар» (1933).

Молоді роки

Чарлз Лоутон був первістком в родині Роберта Лоутона та Ельзи Кулон. Народився 1 липня 1899 року у Скарборо, що в Північному Йоркширі, в готелі Victoria Hotel, який належав його батькам. Згодом у нього з'явилися двоє молодших братів: Том та Френк. Лоутони займались готельним бізнесом, і їхні справи поступово йшли вгору, тож у 1908 році вони придбали більш вражаючий та висококласний готель Pavilion Hotel, що розташовувався через дорогу від їхнього першого закладу.

Матір Чарлза, Ельза, була ірландкою і завзятою католичкою. На її бажання, у віці 14 років Чарлз першим вирушив до державної ієзуїтської школи Stonyhurst College у Ланкаширі. Згодом до нього приєдналися і його брати. Чарлз, попри те, що його, як старшого сина, змалку готували до родинного бізнесу, все більше відчував потяг до світу вистав. Вперше він вступив на сцені у шкільному спектаклі «Особистий секретар».

Та 1915 року мати наполягла, щоб старший син почав поступово звикати до готельних справ та залишив коледж, натомість влаштувавшись на роботу до лондонського Claridge's hotel. У цьому готелі Чарлз на різних посадах пропрацював два роки. У вільний час він мав змогу відвідувати найрізноманітніші міські театри.

У 1917 році, коли йому виповнилося вісімнадцять, Лоутона було покликано до армії. В той час Великобританія у складі блоку Антанти брала участь у Першій світовій війні. Юнак отримав військове підготування у складі 87-го резервного батальйону у таборі Кеттерік в Йоркширі. Після декількох тижнів у піхоті, його було переведено в інший підрозділ. На фронт він рушив у складі батальйону 2/1. 9 серпня 1918 його військова частина прибула на узбережжя Франції. У тому ж році він постраждав від газової атаки німців, і був демобілізований 14 лютого 1919 року. Внаслідок ураження іпритом Лоутон все життя страждав від алергічних шкірних реакцій, і більш, ніж десять років часто хворів на ангіну. Лише 1930 року йому вдалося вилікувати горло.

Війна залишила важкий слід не лише на його тілі, а й на емоційному сприйнятті світу. Раніше жвавий і веселий хлопець, тепер, повернувшись додому, часто замикався в своїй кімнаті зі словами «Я нікому не потрібний». Опинившись у рідному Скарборо, Чарлз все ж таки зайняв посаду менеджера у батьківському готелі, а у вільний час займався виступами у складі місцевих аматорських театральних груп.

Його батько помер 1924-го року. Чарлз після цього повернувся до Лондона і вступив до Королівської академії драматичного мистецтва. Його вчителями стали Клод Рейнс, Еліс Гаше та Федір Коміссаржевський. Провчившись у закладі два роки, він закінчив навчання із золотою медаллю найкращого актора. Після цього він був зарахований до трупи професійного театри, і здобув певну впевненість у власних силах.

Перші роки у театрі

На сцені Чарлз Лоутон дебютував 28 квітня 1926 року. У театрі Барнс на околиці Лондона він зіграв Осипа у постановці за твором Миколи Гоголя «Ревізор». У травні місяці з цією ж роллю він виступив у одному з центральних столичних театрів Gaiety Theatre

Не зважаючи на те, що був зовсім не схожий на романтичного героя, Чарлз Лоутон причарував публіку своєю грою в класичних п'єсах Чехова «Вишневий сад» та «Три сестри». Він також зіграв головну роль у постановці за твором свого сучасника Арнольда Беннетта «Містер Проек». На репетиціях Лоутон зустрів свою майбутню дружину Ельзу Ланчестер, яка теж була задіяна в спектаклі. Серед ролей талановитого англійця того періоду варто виокремити Еркюля Пуаро («Алібі» Агатою Крісті), Семюела Піквіка («Містер Піквік» Чарлза Діккенса), Тоні Переллі («На місці» Едґара Воллеса). Із роллю у постановці кримінальної новели Сесіла Форестера «Відкладена сплата» Лоутон у вересні місяці 1931 перетнув Атлантику, і вперше завітав до Сполучених Штатів. Ельза Ланчестер, яка за 2 роки до цього стала його дружиною, була поруч, а в цьому спектаклі грала роль доньки його героя. Від цього моменту почалося їхнє дев'ятнадцятирічне вояжування із Англії до Каліфорнії з невеличкими зупинками у Нью-Йорку. Це тривало аж допоки 28 квітня 1950 року подружжя не стало громадянами Америки.

Голлівуд

Імпресаріо Лоутона Гілберт Міллер влаштував 1931 року виступ актора на Бродвеї. Після того, як глядачі і критики Нью-Йорка, а згодом і Чікаго, побачили гру англійця, Чарлзові швидко запропонували контракт голлівудські шукачі талантів. Його найняла відома студія Paramount. Вже 1932 року вийшла 78-хвилинна драма «Диявол та безодня». В головних ролях знялися Таллула Бенкхед, Гарі Купер та Чарлз Лоутон. А через два місяці в Голівуді було представлено нову стрічку із участю талановитого англійця — триллер «Старий темний дім». Це вже було результатом його співпраці зі студією Universal. Всього в тому році вийшло цілих шість картин із участю Лоутона. Серед його ролей на екрані були і римський імператор Нерон, і жахливий доктор Моро, що ставив досліди з вівісекції на тихоокеанському острові.

1933-го Лоутон знявся у двох картинах. Його першою роботою став сам англійський король Генріх VIII Тюдор у фільмі «Приватне життя Генріха VIII». Другою — стрічка «Біла жінка» із видатною білявкою Керол Ломбард у якості партнерки. У першому в ролі дружин виступали Мерл Оберон, Венді Баррі, Ельза Ланчестер, Бінні Барнс та Еверлі Ґреґґ. Режисером був також англієць — Александр Корда. Фільм охоплює час перед стратою Анни Болейн і завершується одруженням Генріха на Катерині Парр. Стрічка була висунена на «Оскар» у двох номінаціях — найкращий фільм та найкраща чоловіча роль. Найкращим фільмом було визнано «Кавалькаду», та «Оскара» за найкращу чоловічу роль отримав Лоутон.

Вибрана фільмографія

• 1933 — Приватне життя Генріха VIII — король Генріх VIII
• 1933 — Біла жінка — Горас Прін
• 1935 — Знедолені — інспектор Жавер
• 1935 — Заколот на Баунті — капітан Вільям Блай
• 1936 — Рембрандт — Рембрандт ван Рейн
• 1937 — Я, Клавдій — Клавдій
• 1938 — Провулок Святого Мартіна — Чарлз Стеджерс
• 1939 — Таверна «Ямайка» — сер Гемфрі Пенгаллан
• 1939 — Горбун Собору Паризької Богоматері — Квазімодо
• 1940 — Вони знали, чого бажали — Тоні Патуччі
• 1941 — Все почалося з Єви — Джонатан Рейнольдс
• 1942 — Казки Мангеттену — Чарлз Сміт
• 1942 — Вічність і один день — Белламі
• 1943 — Це земля моя — Альберт Лорі
• 1944 — Кентервільский привид — сер Сімон де Кентервіль/привид
• 1944 — Підозрюваний — Філіп Маршалл
• 1945 — Капітан Кідд — капітан Вільям Кідд
• 1946 — Через нього — Джон Шерідан
• 1947 — Справа Парадайна — суддя Томас Хорфілд
• 1948 — Тріумфальна арка — Івон Хааке
• 1949 — Підкуп — Джей Джей Білер
• 1949 — Людина на Ейфелевій вежі — інспектор Жюль Мегре
• 1951 — Блакитна вуаль — Фред Бейлі
• 1952 — Вождь червоношкірих та інші — Соапі
• 1953 — Саломея — цар Ірод
• 1953 — Маленька Бесс — король Генріх VIII
• 1957 — Свідок звинувачення — сер Вильфрід Робартс
• 1960 — Спартак — Сепроніус Гракх