Джеймс Мейтленд Стюарт (*20 травня 1908 — †2 липня 1997), також відомий як Джиммі Стюарт, — американський кіно- та театральний актор, більше всього відомий за ролі «маленької людини». Під час його кар'єри він грав головну роль в багатьох фільмах, що широко вважаються класикою і був висунутий на п'ять «Оскарів», отримавши один за гру та інший за життєві досягнення. Він також мав відмінну військову кар'єру, піднявшись до чину бригадного генерала у ВПС Сполучених Штатів.

Довоєнна кар'єра

У роки навчання в Прінстонському університеті Стюарт зійшовся з відомим театральним режисером Джошуа Логаном. Після закінчення університету записався в його трупу, де зустрівся і подружився з Генрі Фонда. У 1932 р. Стюарт і Фонда перебралися в Нью-Йорк, розраховуючи підкорити Бродвей. Дружина Фонди у той час була вже відомою кіноактрисою і наполягла, щоб її партнером по черговому фільму був саме Стюарт. Таким чином актор попав у Голлівуд. Після ролі в мюзиклі «Народжений танцювати» починається співпраця Стюарта з режисером Френком Капра. Їх перша спільна робота — «З собою не понесеш» (1938) — увійшла до золотого фонду класики Голлівуду. У наступній картині Капри «Містер Сміт їде до Вашингтона» (1939), Стюарт створив образ провінційного невдахи з легким дефектом мови. Також у 1939 він зіграв у романтичній кримінальній комедії «Цей чудовий світ», де його партнеркою була Клодетт Кольбер.

Удостоєний за «Містера Сміта» своїй першій номінації на «Оскар», Стюарт виграв цю винагороду в 1940 році за фільм «Філадельфійська історія», у якому окрім нього зіграли Кетрін Хепберн і Кері Грант. Як свідчить легенда, він подарував статуетку своєму батьку, який впродовж багатьох років виставляв її на вітрині своєї крамниці, щоб заманювати відвідувачів.

Війна і після

З початком Другої світової війни Стюарт закинув акторське ремесло і відправився на фронт. Ставши пілотом бомбардувальника, він залишався в рядах озброєних сил і після закінчення бойових дій. Офіційно він вийшов у відставку лише в 1968 р., маючи при цьому чин бригадного генерала. Таким чином, Стюарт виявився самим високопоставленим військовим, який працював на американську індустрію розваг. Втім, військова кар'єра була лише вітриною. На ділі Стюарт відновив зйомки в кінофільмах вже в 1946 році, коли він і Капра створили фільм — «Це чудове життя». В центрі картини — різдвяна історія про людину, яка від відчаю збирається накласти на себе руки, але в справу втручається ангел, який переконав його у цінності життя.

Родинне життя і пізні фільми

У 1949 р. Стюарт одружився на колишній фотомоделі Глорії Маклін та усиновив її дітей. До цього багато чуток ходили щодо романтичних зв'язків Стюарта, особливо про його зв'язок з Марлен Дітріх. В цілому, актор виявився зразковим сім'янином. Він послідовно підтримував консервативні погляди Республіканської партії, через що у нього з Генрі Фонда (він був демократом) одного дня навіть зав'язалася колотнеча.

П'ятдесяті роки ознаменувалися співпрацею актора з двома режисерами — Ентоні Манном і Альфредом Гічкоком, які цінували в Стюарті виконавця ролей непомітних, невидатних американських громадян середньої руки. Він зіграв у всіх гічкоківських шедеврах тих років — «Мотузка» (1948), «Вікні на двір» (1954), «Людина, що забагато знала» (1956), «Запаморочення» (1958).

Він також знімався у трилерах («Дзвонити Нортсайд 777», 1948) і вестернах («Вінчестер '73», 1950; «Коліно річки», 1952). Саме Стюарт прищепив Голлівуду нову систему оплати акторської праці: за кожен свій фільм він отримував не фіксовану плату (як було прийнято раніше), а відсоток від зборів.

У шістдесяті роки Стюарт стабільно з'являвся або у вестернах, або в родинних комедіях, проте з роками його ролі ставали все рідше, а в 1970-і рр. він оголосив про відхід з великого кіно. Проте окремі фільми з його участю виходили і в 1980-х. У 1985 р. акторові був присуджений почесний «Оскар» за життєві досягнення, а в 1995 р. в його рідному місті відкрився будинок-музей Джеймса Стюарта.