Ян Саріуш Замойський (пол. Jan Sariusz Zamoyski; 19 березня 1542—3 червня 1605) — державний діяч Речі Посполитої. Представник шляхетського роду Замойських гербу Єліта. Народився у Скокувці, Польща. Син холмського каштеляна Станіслава Замойського та його першої дружини Анни Гербурт. Великий канцлер коронний (1578–1605), сенатор. Великий гетьман коронний (1581–1605), великий підканцлер коронний (1576–1578), королівський секретар (з 1565). Генеральний староста краківський (1580–1585), ординат Замойський (1589–1605). Староста белзький, мендзижецький, кшешовський, книшинський, тикоцинський і дерптський. Засновник міста Замостя та Замойської академії (1595). Виховувався у кальвіністській родині, але перейшов у католицтво. Був соратником польського короля Стефана Баторія. У війні за польську спадщину розбив війська Максиміліана ІІІ під Бичиною (1588). Брав участь у Лівонській війні (1577–1582), війні шведами (1600–1611), Молдавських походах (1595, 1601). Помер, похований у Замості.

Кальвінізм, що робив у той час великі успіхи серед шляхти, знайшов собі прихильника в особі батька Яна — белзького старости, каштеляна холмського Станіслава Замойського, що виховав свого сина також за законами цієї гілки християнства. 1560 року Станіслав Замойський відправив сина за кордон для закінчення освіти. Побувавши в Парижі, Страсбурзі, віддався в Падуї старанному вивченню латинської мови, юриспруденції. Результатом його занять був твір «De Senatu Romano». Цілком ймовірно, під час перебування в Італії в його релігійних переконаннях почав відбуватися переворот, що незабаром привів його до переходу в католицизм. Повернувшись на батьківщину, став працювати секретарем королівської канцелярії Сіґізмунда ІІ Авґуста, упорядкував державний архів, мав нагоду ґрунтовно познайомитися при цьому з державними законами Польщі, з різними важливими політичними документами.

Я. Замойський почав відігравати помітну роль на з'їздах і сеймах під час міжкоролів'я 1572 р. Після обрання на польський престол короля Генріха III Валуа в числі послів до нього був відправлений і він, тоді староста белзький. Йому вдалося здобути прихильність Генріха, що подарувало йому багате Книшинське староство. Під час другого міжкоролів'я Замойський став на чолі «партії п'ястівців», тобто бажаючих бачити у ролі короля поляка. Перехід його в ряди прихильників обрання Стефана Баторія пояснюється тим, що польська корона віддавалася останньому під умовою одруження із сестрою покійного короля Сiґізмунда II Авґуста Анною — єдиною на той час представницею колишнього польського королівського дому.

Ім'я Яна Замойського тісно пов'язане з правлінням короля Стефана Баторія, для якого він був неоціненним помічником за своєю енергією, нелюбов'ю до магнатів, великою популярністю серед шляхти. Новий король поспішив зробити Яна Замойського віце-канцлером, канцлером, великим коронним гетьманом. Користувався відтоді небувалою в Польщі владою й значенням, поріднився із королем, вступивши в третій шлюб із племінницею Баторія — Ґризельдою (1583).
Був «душею» всіх проектів внутрішніх перетворень у Польщі, брав активну участь у військових походах Баторія.

Зі смертю останнього становище Я. Замойського стало важким (мав багато ворогів серед магнатів; особливо ненавиділи його Зборовські, зокрема, через страту Самуеля Зборовського). Вдалося в період 3-го безкоролів'я провести обрання королевича шведського Сиґізмунда ІІІ Вази (походив по матері від Яґеллонів); військо обраного другою партією в королі польські ерцгерцога австрійського Максиміліана Я. Замойський розбив у битві під Бичиною (1588 р.), взяв у полон. З першої зустрічі із Сиґізмундом III відчув до нього антипатію, зовсім з ним розійшовся. Зовнішній політиці короля, що знаходився під впливом Австрії, не співчував, вважав її згубною для Польщі, активно їй протидіяв. Зі своєї сторони, король заваджав йому в реалізації планів.

Його проекти про видання закону щодо порядку обрання королів, як і щодо рішення справ на сеймах більшістю голосів, не зустріли підтримки; втратив свій колишній вплив.
На військовому поприщі йому вдалося зробити Польщі ряд великих послуг: два походи його в Молдавію (у 1595 і 1600 р.) призвели до зміцнення впливу Речі Посполитої у цій країні. У 1601 і 1602 р. брав участь у кампанії проти повсталих воєвод із блискучим успіхом.

Чимало старань доклав для розвитку наук, активно допомагав C. Баторію в запрошенні до Польщі відомих європейських учених. З багатьма вченими й письменниками перебував у добрих стосунках, любив оточувати себе ними, чинив їм заступництво.

У 1580 р. на місці свого рідного гнізда Скокувки (Скоківки) заснував м. Замостя (польською Замосць). 1594 р.: улаштував там академію за зразком італійських університетів; перебудував Красниставський замок. Процвітати академія не могла (не мала належних засобів існування). Католицька реакція, що охопила Польщу в період правління Стефана Баторія, знайшла в особі Яна Замойського сильну опору. Ввів єзуїтів у свій будинок, друга дружина — Христина з Радзивіллів — перейшла із протестантизму до католицизму під їх впливом.

Заснував місто Івангород. Після заснування Замойської ординації довірив опікунство малим сином Томашем Івану-Томашу Дрогойовському в 1589 році.

Помер та був похований у Замості.

Королівський секретар з 1566 р., підканцлер коронний з 1576 р., великий канцлер коронний з 1578 р., великий гетьман коронний з 1581 р., краківський генеральний староста у 1580–1585 рр., староста белзький, мальборзький, книшинський, дерптський, мендзижецький, кшешувський, тикоцинський.