Карл Орф (нім. Carl Orff, повне ім'я Карл Генріх Марія, Karl Heinrich Maria; 10 липня 1895 — 29 березня 1982) — німецький композитор,музикознавець, педагог,член Баварської академії мистецтв.

Біографія

Народився в Мюнхені. У 1912—1914 роках навчався у Мюнхенській музичній академії. У 1914 він продовжив навчання у Германа Зільчера. У 1916 працював капельмейстером в Мюнхенському камерному театрі. У 1917 під час Першої світової війни відправився на добровільну службу в армію в Перший Баварський Польовий Артилерійський полк. У 1918 році його запросили на посаду капельмейстера в Національний Театр в Мангеймі під керівництвом Вільгельма Фуртвенглер, а потім він став працювати в театрі Великого Герцогства Дармштадтського.

У 1920 році Орф одружився на Алісі Зольшер (Alice Solscher), через рік народилась його єдина дитина, дочка Годелів, а в 1925 році він розлучився з Алісою.

У 1923 році він познайомився з Доротеєю Гюнтер і в 1924 спільно з нею створив школу гімнастики, музики і танцю («Гюнтершуле», «Günther-Schule») в Мюнхені. З 1925 року і до кінця свого життя Орф був головою відділення в цій школі, де працював з музикантами-початківцями. Маючи постійний контакт з дітьми, він розробив свою теорію музичної освіти.

Хоча зв'язок Орфа з нацистською партією не був встановлений, його «Карміна Бурана» була дуже популярна в нацистській Німеччині після її прем'єри у Франкфурті в 1937 році. Хоча нацистські критики і називали її «дегенеративною». Орф став єдиним з кількох німецьких композиторів під час нацистського режиму, хто відреагував на офіційний заклик написати нову музику для п'єси Шекспіра «Сон в літню ніч», після того як музика Фелікса Мендельсона була заборонена — інші відмовилися брати в цьому участь. Але знову ж таки, Орф працював над музикою для цієї п'єси в 1917 і 1927 роках, задовго до приходу нацистського уряду.

Орф був близьким другом Курта Хубера, одного із засновників руху опору «Die Weiße Rose» («Біла троянда»), засудженого до смерті Народною судовою палатою і страченим нацистами в 1943 році. Після Другої світової війни Орф заявив, що він і сам був учасником цього, і хоча цьому немає жодних документальних підтверджень, така заява допомогла Орфу продовжувати працювати в Німеччині й після повалення нацистського режиму.

В 1950-54 Орф видав 5-томне зібрання «Музика для дітей» («Schulwerk»), що стало основою музично-педагогічної системи Орфа, яка отримала світове визнання і поширення. У 1950-60 викладав у Вищій музичній школі в Мюнхені. У 1961 був відкритий Інститут Орфа (Інститут музичного виховання при Вищій школі музики і сценічного мистецтва Моцартеум).

Помер Орф у Мюнхені, похований у церкві бенедиктинського монастиря Андекського абатства на півдні Мюнхена.

На честь Орфа названа одна з малих планет у Сонячній системі.

Список творів

Переважна більшість творів Орфа — це сценічні твори:

• Карміна Бурана (сценічна кантата, 1937, Франкфурт-на-Майні),
• Місяць («музична п'єса», 1939, Мюнхен; 2-я редакція — 1950, там же),
• Розумниця («музична п'єса», 1943, Франкфурт-на-Майні),
• Катулла Карміна (сценічна кантата, 1943, Лейпциг),
• Бернауерін (музично-драматична п'єса, 1947, Штутгарт),
• Антігона (трагедія Софокла, 1949, Зальцбург),
• Тріумф Афродіти (сценічний концерт, 1953, Мілан),
• Комедія про воскресіння Христа (містерія, 1957, Штутгарт),
• Цар Едіп (трагедія Софокла, 1959, там же),
• Гра про народження немовляти (містерія, 1960, там же),
• Прометей (трагедія Есхіла, 1968, там же),
• Комедія про кінець часу (містерія, 1973, Зальцбург);
• сценічний триптих Плач (обробка творів К. Монтеверді, у тому числі опери «Орфей» та фрагмента «Плач Аріадни», остаточна редакція 1940; постановка 1958, Шветцінген);