Мері Пікфорд (англ. Mary Pickford; 9 квітня 1892 — 29 травня 1979) — відома американська актриса театру та кіно, ірландка за походженням. Виконавиця ролей дівчат-підлітків у мелодраматичних та трагікомічних фільмах. Організтор власної фірми «Пікфорд філм корпорейшен» (1916 рік), співвласник фірми «Юнайтед Артістс» (1919), продюсер, один з організаторів Фонду допомоги похилим кінопрацівникам. Автор книги мемуарів «Сонячне світло та тінь» (1955 рік).

Біографія

Справжнє ім'я Мері Пікфорд — Гледіс Мері Сміт. Народилася вона у місті Торонто (Канада) в родині бідних емігрантів з Ірландії. Її батько був корабельним кухарем. Він помер, коли Гледіс було 4 роки. Тоді мати майбутньої кінозірки — Шарлотта Сміт — влаштувалася до мандрівного театру. Поступово Гледіс також почала брати участи у театральних постановках.

У 1905 юну, але досвідчену провінціальну акторку запросили до найкращого американського театру того часу, до відомішого антрепренера, режисера й драматурга Девіда Беласко. Тут вона отримує головні ролі, грає на Бродвеї, в Чикаго і Бостоні. Гледіс бере псевдо Мері Пікфорд (так звали її бабусю). В цей же час вона вперше бере участь у зйомках фільму «Дорога долі» (1910 рік) у режисера Д. Гріффіта. Робота над картиною проходила на кіностудії «Байограф». Мері для участі в кіно вимушена була пересилити себе (задля додаткового заробітку). В той час для акторів театру участь у кіно вважалося принизливою.

Поступово Мері Пікфорд починає подобатися зніматися у фільмах. Вона вдосконалює свою майстерність. У кінофільмах Пікфорд здебільшого грає дівчат-підлітків та юначок. Спочатку на «Байографі» М. Пікфорд заробляє 75 доларів на тиждень. Але у 1910 році підписує контракт з «Індпендент моушн пікчерз» (засновником компанії був Карл Лемл) на 125 доларів на тиждень. В цьому ж році вона виходить заміж за кіноактора Оуена Мура, але вже у 1920 році розлучилася.

В 1912 році Пікфорд повертається до театру Д. Беласко, де продовжує грати головні ролі. Але у 1914 році на запрошення засновника «Парамаунт корпорейшен» Адольфа Цукора Мері Пікфорд назавжди переходить до кіно. Тут починається видатний етап її кар'єри. У її контракті чітко було окреслено амплуа актриси — дівчина-підліток. Її гонорар — 500 доларів на тиждень. Вона багато знімається у фільмах, слава її росте. І не тільки в Америці, а й у Європі. особливо в Англії.

У 1916 році Мері Пікфорд засновує власну кінокомпанію — «Пікфорд філм корпорейшен». У 1917 році вона стає найдорожчою акторкою (отримувала 1 млн доларів на рік) та займала 1-е місце серед американських акторів (другим був Чарлі Чаплін). А у 1919 спільно з Чапліном, Д. Гриффітом та майбутнім чоловіком Дугласом Фербенксом (з 1920 року) стає співзасновником фірми «United Artists».

У 1923–1924 вона намагається грати «дорослі» ролі, але вони не мають успіху. А у 1929 році Мері Пікфорд знімається у звуковому фільмі «Кокетка», за який отримала премію «Оскар». Але акторська кар'єра була закінчена. у 1929 році вона розлучається з Фербенксом.

Тоді Пікфорд активно починає займатися продюсерською діяльністю, кінобізнесом, бере участь у радіопередачах, створює Фонд допомоги похилим працівникам кіно. Пише книгу «Сонячне світло і тінь» у 1955 році. Незабаром виходить заміж за відомого диригента Ч. Роджерса.

Акторка тричі виходила заміж. 7 січня 1911 року вісімнадцятирічна Пікфорд вийшла заміж за Оуена Мура, актора ірландського походження, в дуеті з яким часто знімалася. Її мати протягом багатьох років мала великий вплив на Мері і не розділяла симпатію дочки до Мура, тому деякий час подружжя приховувало від неї свої відносини. Їх шлюб виявився невдалим через алкоголізм Мура і його неприйняття популярності дружини. Вони жили окремо з 1914 року, а потім Пікфорд зав'язала роман з Дугласом Фербенксом - в той час він виступав на Бродвеї і незабаром став настільки ж знаменитий в кіно, як і Мері.

Деякий час вони зберігали свій зв'язок в секреті від оточення. Позаяк Фербенкс був одружений, Пікфорд побоювалася, що розголос призведе до скандалу, і не хотіла псувати свою бездоганну репутацію. Однак вони з'являлися разом на публіці під час благодійних турів 1918 року. 2 березня 1920 року Пікфорд нарешті розлучилася з Муром, і в пресі стали з'являтися чутки про її можливий шлюб з Фербенксом. Незважаючи на те, що актриса заявила про безпідставність подібних чуток, 28 березня вона все-таки вийшла за Фербенкса (актор розлучився ще в листопаді 1919 року).

Церемонія пройшла в закритому колі - не були запрошені навіть їхні близькі друзі, включаючи Чапліна, - а свідками виступили зведений брат нареченого Джон Фербенкс і актриса Марджорі Доу. 19 травня 1920 року молодята вирушили на пароплаві Royal George в Європу і провели там все літо. Восени 1920 року, незабаром після того, як вони повернулися до Америки, ім'я Пікфорд виявилося побічно залученим у скандал, коли 10 вересня дружина її брата Джека, актриса Олів Томас, померла у Франції, випадково випивши розчин сулеми (цими ліками її чоловік намагався вилікуватися від хронічного сифілісу).

Після медового місяця зоряна пара оселилися разом у величезному маєтку Фербенкса неподалік від Лос-Анджелеса, яке отримало назву від злиття їхніх імен - Пікфер. Протягом 20-х років Пікфорд і Фербенкс становили найвідомішу подружню пару Голлівуду. На проведених в їх маєтку прийомах збирався цвіт артистичного, політичного та інтелектуального спільнот тих років. У 1927 році вони стали першими акторами, які залишили відбитки своїх долонь на цементній плиті перед входом в кінотеатр Grauman's Chinese Theatre. Слава супроводжувала акторів по всьому світу.

Однак цей шлюб актриси в результаті розпався. Через щільність знімального графіка подружжя проводило один з одним небагато часу. Крім цього, Фербенкс любив подорожувати, і, починаючи з 1930 року, їздив сам, залишаючи дружину вдома. На початку 30-х він захопився британською актрисою леді Сильвією Ешлі, і цей роман підвів риску під його шлюбом з Пікфорд. Вони стали жити окремо і розлучилися 10 січня 1936 року. У тому 1936 року Фербенкс побрався з Ешлі. Пікфорд теж недовго залишалася сама. 24 червня 1937 вона вийшла заміж за актора і джазового музиканта Чарльза «Бадді» Роджерса (свого партнера у фільмі 1927 «Моя кохана дівчина»), але тим не менш зберегла почуття до Фербенкса і, коли в 1939 році він помер від серцевого нападу, глибоко переживала втрату. У 1943 і 1944 роках Пікфорд і Роджерс усиновили відповідно хлопчика Рональда Чарльза і дівчинку Роксанну. Вони прожили разом понад сорок років до самої смерті актриси в 1979 році.

Пікфорд впродовж довгого часу зберігала в Голлівуді статус впливової особи, навіть після завершення кар'єри. У 1940-х роках вона займалася продюсуванням фільмів, випустивши, серед інших, драму «Спи, любов моя» (1948) з Клодет Кольбер і комедію «Щаслива любов» (1949) з братами Маркс. Її приватне життя, між тим, було далеким від добробуту. За кілька років вона втратила одного за іншим всіх своїх близьких родичів. У 1928 році померла її мати, в 1933 - брат Джек, в 1936 - сестра Лотті. Хворобливе розставання з Фербенксом теж сприяло розвитку депресії, і актриса захворіла на алкоголізм.

Її усиновлені діти, подорослішавши, рано пішли з дому. Згодом Пікфорд стала вести дуже відокремлене життя і рідко покидала Пікфер, дозволяючи відвідувати себе тільки Ліліан Гіш, своєму пасинкові Дугласу Фербенксу-молодшому і деяким близьким друзям. У середині 1960-х років вона спілкувалася із зовнішнім світом по телефону, не виходячи зі спальні. У 1976 році Пікфорд нагородили почесним «Оскаром» за внесок в розвиток кінематографу, і знімальна група, спрямована в Пікфер, зафіксувала короткий подячний виступ актриси.

Незадовго до смерті Пікфорд звернулася до уряду Канади з проханням відновити її громадянство, яке, як вона вважала, було втрачене після шлюбу з Фербенксом, американським громадянином. Канада задовольнила прохання знаменитої співвітчизниці, і таким чином на схилі років у неї з'явилося подвійне громадянство. Мері Пікфорд - улюблениця Америки, колись обожнювана мільйонами - померла від крововиливу в мозок 29 травня 1979 року у віці вісімдесяти семи років. Вона була похована на цвинтарі меморіального парку Форест-Лаун в Каліфорнії на тій же ділянці, де покоїлися її мати, брат і сестра.

Влітку 1926 року Пікфорд і Фербенкс побували в Радянському Союзі, де потім була випущена книга «Вони у нас. Мері Пікфорд і Дуглас Фербенкс в СРСР». Також в 1927 році вийшов фільм Сергія Комарова «Поцілунок Мері Пікфорд». Його виробництво було саме по собі курйозом: документальні кадри із хроніки перебування акторів в Україні (зокрема епізод, де Мері поцілувала одного з шанувальників) були змонтовані з відзнятим вже після їхнього від'їзду матеріалом. В результаті вийшла комедія про простого хлопця Гога, якому не щастить у коханні, але після поцілунку зірки дами починають звертати на нього увагу. Пікфорд дізналася про існування цього фільму тільки в кінці життя.

Нагороди

• Приз «Оскар» за роль у фільмі «Кокетка». 1929 рік.
• Спеціальний приз «Оскар» за внесок у розвиток кінематографу. 1979 рік.