Митрополит Нифонт (в миру Василь Андрійович Солодуха; 5 жовтня 1948, село Галина Воля — пом. 22 березня 2017) Луцьк Волинська область - архієрей Української православної церкви (Московського Патріархату).

Життєпис

Народився 5 жовтня 1948 року в селі Галина Воля Старовижівського району Волинської області в селянській родині.

1963 року закінчив восьмирічну школу. Протягом 1963-1967 років працював у колгоспі, з 1967 по 1969 рік служив у Радянській армії. У 1969-1970 роках працював у залізничному депо міста Бреста.

У 1970 році Василь Солодуха вступив до Московської духовної семінарії, де навчався по 1974 рік.

20 березня 1974 року прийняв чернечий постриг з ім'ям Нифонт на честь святого Нифонта, єпископа Новгородського, чудотворця Києво-Печерського.

У 1974 році прийняв сан ієродиякона. Того ж року був зарахований до Московської духовної академії.

У 1977 році був висвячений у сан ієромонаха і направлений служити до Волинської єпархії.

18 березня 1977 року призначений настоятелем Троїцького храму в селі Рудка Козинська Волинської області.

У 1988 році возведений у сан архімандрита, а у 1989 призначений благочинним Ржищівського округу Володимир-Волинської єпархії.

31 березня 1990 року відбулася єпископська хіротонія архімандрита Нифонта в єпископа Хмельницького і Кам'янець-Подільського.

25 серпня 1992 року преосвященний Нифонт був переведений на Волинську кафедру.

28 липня 1993 року возведений у сан архієпископа.

З 2000 року — митрополит Луцький і Волинський.

18 жовтня 2016 року Синодом відісланий на спокій за станом здоров'я.

22 березня 2017 року відійшов до Господа у місті Луцьк Волинської області.

Погляди і праці

Митрополит Нифонт був одним з прихильників ідеї канонічної автокефалії УПЦ. Саме з Волинської єпархії, очолюваної ним, походили ініціативи щодо підняття і вирішення цього питання. Водночас, Нифонт займає жорстку позицію стосовно УПЦ КП. Це пов'язано з напругою у питаннях про церковну власність, конфліктами стосовно приналежності парафій, а також з тим, що під час зміни власників кафедрального луцького собору УПЦ у 1992 році представниками УПЦ КП було поранено митрополита, що він кваліфікував як замах на життя (були порізані вени).

Категорично заперечує звинувачення в тому, що УПЦ московського патріархату служить Москві:

Якщо дехто закидає, що ми служимо Москві, то в Української Православної Церкви достатньо самостійності та незалежності, яку вона отримала ще в 1990 році. Ми Москві ані звітів, ані коштів не передаємо. Нашу Церкву визнають всі Помісні Церкви світу. Для прикладу, цього року святкували 20-ліття, як УПЦ очолив Блаженнійший митрополит Володимир. Тоді у Київ з'їхалися представники майже зі всіх Церков світу. Тобто світове Православ'я рахується з УПЦ.