Ники́фор (Єпіфа́ній) Дровня́к (*21 травня 1895, Криниця —†10 жовтня 1968, Фолюш) — український художник-примітивіст з м. Криниця, що на Лемківщині (Польща). Мав принаймні 17 імен, під якими фігурував у мистецтвознавчих книжках цілого світу. Наприклад: «Никифор з Криниці» , «Никифор Криницький», «Ян Криницький», «Матейко з Криниці», «Мастер з Криниці», «Лемко Никифор».

Як художника Никифора (українець-лемко Н.Дровняк) світ відкрив 1932 року, коли в Парижі в галереї Леона Марселя експонувалася його виставка з 200 малюнків. Цей захід організував Львівський народний музей імені Т.Шевченка. Митець-самоук був визнаний одним з найцікавіших з-поміж майже сорока своїх колег. Польський художник Єжи Вольф опублікував нарис "Маляр наївного реалізму у Польщі" ("Аркада", 1938) і від того часу кілька десятків років Никифор був у центрі уваги і митців, і глядачів, яких захоплювала його самобутня творчість. Потім були виставки у Польщі. Але справжню славу митцю принесло експонування його робіт у Парижі 1959 року. Відтоді творчість Никифора набула світової популярності. За право вважати його "своїм" досі сперечаються офіційні особи кількох держав. І є за що.

У своїх творчих пошуках Никифор керувався християнською філософією. Біблійна тема – одна з провідних у його малярстві (зокрема, серія "Молитовник"). Багатою є його спадщина й світської теми: Никифор розгорнув перед глядачами сотні картин, які розповідають про життя українських лемків та їхньої батьківщини – Лемківщини.

Народився 21 травня 1895 року в містечку Криниця (Лемківщина), де тоді проживало понад 90 % українців. Мати — німа русинка-українка Євдокія Дровняк. Охрестили його Єпіфаном на честь св. Єпіфанія, якого Церква вшановує 25 травня. Але через екзотичність того ймення немовля стали кликати Никифором.

Шкільна наука давалася Никифору важко. Навчання довелося полишити. Навчився хіба що писати друкованими літерами, трохи читати та рахувати. А ще малювати — спочатку грифелем на дошці, згодом олівцем на клаптиках паперу. За цей хист криничани іронічно прозвали Никифора Матейком.

Якось до Криниці приїхав львівський художник Роман Турин. Познайомившись із роботами Дровняка, митець був вражений побаченим. Пан Роман зібрав близько 200 творів Никифора та віддав до паризької галереї Leon Marseille на виставку українських, французьких та італійських художників, влаштовану в листопаді 1932 року Українським народним музеєм ім. Т.Шевченка. Никифора визнали як яскравого представника наївного малярства, прийняли до плеяди світових художників.

Творчістю Дровняка зацікавився польський художник Єжи Вольф. 1938 року він опублікував у часописі Arkady нарис «Маляр наївного реалізму в Польщі. Никифор», і це стало неначе другим входженням Никифора до світу мистецтва. Того ж року у Львові в щомісячнику «Українське юнацтво» (видавався Католицькою акцією української молоді «Орли») надруковано відгук на другу виставку, що проходила в червні—липні у львівському Будинку архітекторів під назвою «Виставка художника-самоука Никифора».

Під час горезвісної акції Операція Вісла 1947 року Никифору довелося розділити долю всіх лемків Польщі. Чотири рази його висилали до Щецина, а він, долаючи пішки понад 700 км, повертався до рідної землі. Коли вкотре не вдалося Никифора переселити, вирішили змінити національність. Придумали йому ім'я Ян, прізвище дали Никифор.

31 грудня 1949 року у Варшаві відкрито персональну виставку «Виставка художніх робіт Яна Нікіфора з Криниці». Однак найбільшого розголосу набула виставка, що відбулася в Парижі 1959 року в галереї Diny Vierny.

Картини художника експонувалися в Італії, Бельгії, Англії, Швейцарії, США, Бразилії, Ізраїлі, Югославії, Чехословаччині, багатьох містах Польщі, але перші чотири виставки зробили Никифора знаменитим і принесли йому світове визнання. Він дістає замовлення на картини, ікони; придбати його роботи мають за честь відомі європейські галереї; щоб познайомитися з художником, до Криниці їдуть безліч шанувальників, вони розкуповують картини Дровняка ще мокрими.

Восени 1968 року Никифор їде до містечка Фолюш, де в місцевому санаторії лікується від туберкульозу. Він хворів давно, голод, злидні та поневіряння не минули безслідно.

Хвороба прогресує. 10 жовтня 1968 року Никифор-Єпіфаній Дровняк помирає. Одну із останніх картин художник підписав «Найсвятіший Никифор». Гроші та майно перейшли до держави, картини стали власністю музею у м. Новий Санч.

Оцінка доробку художника

Картини Никифора Дровняка порівнюють з найкращими зразками українського примітивізму XVI—XIX ст. — безіменними авторами «Козака Мамая», ікон і побутових портретів, малюнків на склі та дереворізів; його прізвище стоїть поряд з іменами К. Білокур, Н. Піросманашвілі, М. Приймаченко, А.Руссо. Твори Никифора, написані під відчутним впливом українського народного мистецтва, вирізняються декоративною виразністю малюнка, тонким відчуттям колориту, контрастністю кольорів, ритмічністю. Дровняк ніколи не бував у мегаполісах, не літав аеропланами, проте на його картинах постають величні хмарочоси, цілі міста зображені з висоти пташиного лету; не був одружений, не мав романів із жінками, а малював вишукану… порнографію; «проектував» квітучі міські квартали, перетворюючи похмурі сірі будівлі на розкішні букети з рослин та квітів.

Виставки в Україні

Перша виставка Никифора: 16.05-30.06.2013 р., Національний Музей українського народного мистецтва в Києві. Ініціатори: Артур Рудзицький та Збігнєв Воланін (директор Музею Никифора в Криниці).