Станіслав Сергійович Говорухін ( 29 березня 1936, Березники, Пермська область, РРФСР - 14 червня 2018, Барвиха, Московська область) — режисер, актор, сценарист, публіцист, громадський діяч, політик. Зняв близько двох десятків художніх, п'ять публіцистичних фільмів, написав 14 сценаріїв і три книжки, має ряд акторських робіт.

Біографія

В 1958-му закінчив геологічний факультет Казанського університету. Працював геологом, був альпіністом.

У 1966 році відмінно закінчив Всесоюзний державний інститут кінематографії (ВДІК), режисерський факультет. З 1966-го по 1986-й — режисер Одеської кіностудії. З 1987 по 2000 — режисер концерну «Мосфільм».

У 1993-му обраний до Державної Думи. Член фракції Демократичної партії Росії. В 1995-му очолив думський комітет з питань культури та комісію з розслідування чеченської війни, увійшов в депутатську групу «Народовладдя». В 1999 році втретє став парламентарієм, цього разу від блоку «Вітчизна — вся Росія».

Станіслав Говорухін володіє німецькою та французькою мовами, любить симфонічну музику й твори Оскара Уайльда. У 1994-му захопився живописом — одна з власноруч написаних картин прикрашає його службовий кабінет.

Найщасливішим днем свого життя Станіслав Сергійович вважає 26 липня 1969 року, коли дивом вцілів після аварії вертольоту, який врізався в гору під час зйомок фільму «Вертикаль».[1] Після авіакатастрофи Говорухін переконаний, що Господь залишив йому життя, призначаючи його для виконання особливої місії. І він виконує її, не відступаючи від власної ідеології та власних понять справедливості, добра й зла.

Творчість

У режисерському архіві кіноробіт Говорухіна екранізація бібліотечки романтики мандрівок, що дорога серцю кожного з нас: «Життя та дивовижні пригоди Робінзона Крузо», «Пригоди Тома Сойєра», «Діти капітана Гранта». Крилаті фрази з серіалу «Місце зустрічі змінити не можна» цитують уже понад двадцять років щоразу нові покоління глядачів. Прихильники суду Лінча, які активно ностальгують за залізним кулаком радянської епохи, витирають сльози, співпереживаючи червоно-коричневому «Ворошиловському стрільцю».

На вершині перебудовної щирості глядачі заповнювали зали кінотеатрів, де показували художньо-документальний фільм С. Говорухіна «Так жити не можна», що отримав у 1990 році премію «Ніка».

• 1967 — Вертикаль (разом з Б.Дуровим)
• 1968 — День янгола
• 1969 — Білий вибух
• 1972 — Життя та дивовижні пригоди Робінзона Крузо
• 1974 — Контрабанда
• 1979 — Місце зустрічі змінити не можна
• 1981 — Пригоди Тома Сойєра і Гекльберрі Фінна
• 1986 — У пошуках капітана Гранта
• 1987 — Десять негренят
• 1989 — Бризки шампанського
• 1990 — Так жити не можна
• 1992 — Олександр Солженіцин
• 1992 — Росія, яку ми втратили
• 1993 — Час негидників
• 1993 — Велика кримінальна революція
• 1998 — Ворошилівський стрілець
• 2003 — Благословіть жінку
• 2004 — Не хлібом єдиним
• 2007 — Артистка
• 2010 — У стилі Jazz (за сценарієм Ксенії Степаничевой)

• 1969 — Білий вибух
• 1978 — Вторгнення
• 1978 — Пірати XX століття
• 1981 — Пригоди Тома Сойєра та Гекльберрі Фінна
• 1986 — У пошуках капітана Гранта
• 1990 — Так жити не можна
• 1990 — Росія, яку ми втратили
• 1992 — Підмосковні вечори
• 1993 — Велика кримінальна революція
• 1993 — Російський бунт
• 1995 — Чорна вуаль
• 1998 — Ворошилівський стрілець

• 1982 — Повернення Баттерфляй, реж, О. Фіалко
• 1983 — Серед сірих каменів — реж. К. Муратова
• 1988 — Асса — реж. С. Соловйов
• 1992 — Анкор, ще анкор — реж. П. Тодоровський
• 1990 — Сучині дети — реж. Л. Філатов
• 1995 — Орел і решка — реж. Г. Данелія
• 2002 — Жіноча логіка (серіал) — реж. С. Ашкеназі
• 2003 — Благословіть жінку — реж. С. Говорухін
• 2004 — Не хлібом єдиним — реж. С Говорухін
• 2005 — 9 рота — реж. Ф. Бондарчук

• «Контрольний постріл» автори п'єси С. Говорухін, Ю. Поляков. МХАТ ім. Горького.
• «Па-де-де» автор п'єси Т. Москвіна. Театр «Школа сучасної п'єси».

У кінці 1980-их відізняв фільм «Олександр Солженіцин» — інтерв'ю з відомим письменником про його життя і творчість. Потім один за іншим вийдуть документальні фільми «Так житі не можна» (отримав приз Союзу кінематографістів «Ніка» за найкращий фільм 1990 року), «Вторгнення», «Росія, яку ми втратили», «Час негідників» і «Велика кримінальна революція».

Політична діяльність

У 1990-х роках Станіслав Говорухін повністю занурюється в політику, стає депутатом Державної думи Російської Федерації, очолює Комітет із культури. На думку деяких, політиком він був не гнучким — його висловлювання різкі, позиція непримиренна. Але головне — він залишається «кіношником», і його внесок політика в «розконсервування» індустрії російського кінематографу неоцінимий.

Ставши керівником виборчого штабу В. В. Путіна Говорухін почав робити неоднозначні заяви, які межують з великодержавним шовінізмом та історичним ревізіонізмом.

«Здобуваючи і обороняючи Крим і відводячи тим самим дамоклів меч від наших предків на землях, що стали нині Україною і Російською Федерацією, Російська Імперія і Радянський Союз втратили за 250 років не менше 4 мільйонів осіб. Чи можуть кілька крапель чорнила в 1954, 1991 і 1997-99-му роках (при підписанні та ратифікації Договору про дружбу між Україною і РФ) розчинити в собі ці потоки крові?»

— Станіслав Говорухін, Лист до українських ЗМІ

Також будучи представником інтелігенції, він назвав своїх колег зрадниками, на яких не варто опиратися Путіну., крім того зайняв чітку антиукраїнську позицію.

«Ми повинні розуміти, що можливості повернення Криму і Севастополя мирним, а тим більше, військовим (про таке не заговорювали навіть найрадикальніші російські "українофіли") шляхом в наш час скрутні, якщо не неможливі в принципі. Крим можна повернути тільки разом з Україною... Найкраще з того, що ми можемо придумати: зробити все, щоб Україна збереглася в загальному економічному, релігійному, культурно-історичному просторі з Росією. Суверенітет можна потерпіти, відсутність спільної історичної долі - ні.»

— Станіслав Говорухін, Лист до українських ЗМІ

11 березня 2014 року підтримав Російську агресію в Криму, підписавши колективне звернення до російської громадськості «Діячі культури Росії — на підтримку позиції Президента по Україні та Криму».

Скандали

У червні 2014 року в Талліні під час знімань фільму «Кінець прекрасної епохи» режисер стрічки Станіслав Говорухін, перебуваючи у нетверезому стані, разом із членами знімальної групи напали на двох громадян України та побили їх. Сталося це після того, як українці підійшли до Говорухіна із запитанням про причини підписання ним листа на підтримку дій президента Росії Володимира Путіна у Криму та в Україні. За словами потерпілих, ініціатором бійки був п'яний російський актор Федір Добронравов.

Вшанування

У березні 2014 року активісти Одеського Євромайдану саркастично увіковічнили пам'ять актора на кіностудії на Французькому бульварі. Активісти привезли із собою зроблену з твердого пластику дошку, шириною приблизно 1,5 і висотою 2 метри. На ній зобразили Говорухіна у вигляді скорпіона з головою людини та трубкою. На дошці дві цитати актора, різних часів:

«Двадцять років я жив і працював в Одесі, на Одеській кіностудії, і добре знаю, що таке український націоналізм. На собі неодноразово відчував.»

— Станіслав Говорухін

«Путін отримав перемогу завдяки рабській психології народу: покажи йому нового царя, він за нього і голосує.»

— Станіслав Говорухін, 2000 рік

Завершення творчої діяльності

26 серпня 2017 року публічно повідомив про припинення творчої діяльності на ниві кінознімального процесу.

Див. також

• 4430 Говорухін — астероїд, названий на честь режисера.