Станісла́в Жолкéвський (пол. Stanisław Żółkiewski; 1547—7 жовтня 1620) — державний і військовий діяч Речі Посполитої. Представник шляхетського роду Жолкевських гербу Любич. Народився у Туринці, Русь. Син Станіслава Жолкевського та Софії Ліпської. Великий канцлер коронний (1618–1620), великий гетьман коронний (1618–1620), польний гетьман коронний (1588–1618). Київський воєвода (1608–1618). Львівський каштелян (з 1593), королівський секретар (з 1573). Староста барський, кам'янський, яворівський, рогатинський, грубешівський і калуський. Засновник Жовкви (1603) і Крехівського монастиря (1612). Учасник московської війни 1609–1618 років і турецької війни 1620 року. Здобув велику перемогу на московитами і шведами під Клушино (1610), захопив Москву. Займався обороною українських земель від татарських набігів. Загинув у битві під Цецорою, Молдавія. Похований у церкві святого Лаврентія в Жовкві.

В 1575 році здійснив свій перший військовий похід у складі військ Стефана Баторія під Данциґ, в чині поручника під прапором Замойського. У війні короля Стефана Баторія проти Московського Царства командував ескадроном кавалерії.
В 1588 році оселився в селі Винники (сьогодні — Жовква).

В 1594–1596 роках очолював польські війська, які королівський уряд направив на придушення повстання під проводом Северина Наливайка (за даними дослідника К. Несецького, був виданий селянами). Під час нападу на Київ його війську протистояв міський гарнізон, командантом якого був Кшиштоф (Стефан) Кремпський. В травні 1596 року виграв Солоницький бій з козаками.

В 1601–1602 роках керував воєнними діями армії Речі Посполитої проти шведів у Лівонії, в яких брали участь і запорізькі козаки під проводом гетьманів Самійла Кішки та Івана Куцковича. Якийсь час одним з управителів маєтків С.Жолкевського (близько 1615 р.) був майбутній гетьман нереєстрових запорозьких козаків Іван Сулима.

В 1607 році в битві під Гузовим розбив рокошан-заколотників на чолі з Миколаєм Зебжидовським, які виступили проти короля Сигізмунда III Вази.

24 червня 1610 року отримав блискавичну перемогу над переважаючим московсько-шведським військом та розгромив війська Васілія IV Шуйського в битві під Клушином. С.Жолкевський стояв з 14 000 війська проти 45 000 об'єднаного московського війська Дмітрія Шуйського, Андрєя Ґоліцина і Данііла Мєзєцкого, шведського експедиційного корпусу Якоба Делаґарді з шведських, німецьких, англійських та французьких найманців (на цей момент найманці Делаґарді не отримували платні, через що в корпусі виникло кілька бунтів, а окремі частини вийшли з корпусу).

20-21 вересня 1610 року зайняв Москву, добився возведення на престол королевича Владислава.
1611-1620 роках керував воєнними діями польсько-української армії проти турків на Поділлі.

В 1620 році, у віці 73 роки, здійснив свій останній військовий похід — на підтримку молдавського господаря Гаспара Ґраціані під Цецору. Військо Жолкевського (8400 жовнірів) мало з'єднатися з військом Ґраціані в 20-25 тисяч, але Ґраціані привів із собою лише 600 чоловік. Проти війська С.Жолкевського виступило 8 000 турків та близько 25 000 татар[7] Перший день битви не виявив переможців, а наступного дня Граціані, підмовивши кам'янецького старосту Валентія Калиновського, з 2-ма тисячами війська таємно покинули табір Жолкевського, але майже всі перетонули при переправі або були винищені татарами, а Ґраціані вбили самі молдавани. Зважаючи на зраду Ґраціані, віддав наказ відходити табором до рідних кордонів, щоб переправитись біля Могилева через Дністер. Табір, обнесений скріпленими ланцюгами возами в 5 рядів, рухався і відбивався від татар та турків; перед самим Дністром в таборі виникли суперечки — татари прорвали оборону, багатьох перебили або взяли в полон. С.Жолкевський зійшов з коня і поліг у битві, його знайшли на другий день з відрубаною рукою і без голови — відрубану голову надіслали султану в Стамбул, після цього на списі носили вулицями Стамбула; його син Ян потрапив у полон.

В заповіті доручив дружині поховати його без «помпи»; у випадку загибелі на полі бою його труну мали покрити не чорним оксамитом, а червоною тканиною на знак пролиття крові за Вітчизну.

Засновник міста Жовкви

1603 рік — одержав привілей короля Сигізмунда III Вази на будівництво нового міста та на право назвати нове місто Жовквою.

Творчість

З доробку С. Жолкевського відомо про твір «Початок і розвиток московської війни», що вийшла у 1612 році. Написане вишуканою і прекрасною у своїй суворою логічності мовою, цей твір за своїм характером і формою відноситься до жанру записок (commentarii), відомих у Польщі насамперед завдяки «Записок про Галльську війну» Гая Юлія Цезаря.

Сім'я

• Дружина: Реґіні з Гербуртів.
• Діти:
  • Ян Жолкевський
  • Катажина — перша дружина майбутнього великого коронного гетьмана Станіслава Конєцпольського
  • Софія — друга дружина каштеляна львівського, воєводи руського Яна (Івана) Даниловича, баба короля Яна ІІІ Собеського.

Пам'ятник

Дружина гетьмана Реґіна Гербурт на місці, де загинув Станіслав Жолкевський, поставила пам'ятник з мармуровою плитою, на якій золотими буквами був напис латиною. Пам'ятник простояв до середини XIX століття. Відрубану голову Станіслава Жолкевського, яку відправили турки султану в Стамбул, дружина викупила пізніше за 3 000 000 злотих, які були зібрані у складчину, і поховала разом з тілом в костелі св. Лаврентія Жовкви. Там був похований і їх син Ян Жолкевський.

В червні 1912 року за сприяння шляхти Могилева-Подільського та за сприяння князя Голубецького пам'ятник С.Жолкевському був відбудований — він знаходиться за 4 км від с. Савки (mol. Sauca, (Berezowec)), за 8 км від Дністра, праворуч дороги, яка веде з м. Атак до с. Аріанешті. Пам'ятник стоїть на могилі.