Народився у м. Маргилан, Узбекистан, мав шведське походження. Батько Володимира Сінклера, полковник російської армії Олександр, — нащадок шведського майора Сінклера, зв'язкового старшини при гетьманові Пилипу Орлику. 28 червня 1739 р. майора Сінклера, який віз із Царгорода до Стокгольма важливі документи замордували москвини — з наказу «московського дипломата» Михайла Бестужева-Рюміна.

Початкову військову освіту здобув у Оренбурзькому Неплюєвському кадетському корпусі, а пізніше в артилерійському училищі (1899). Прослуживши у 2-й лейб-гвардії гарматній бригаді, успішно склав іспити до Миколаївської академії Генерального штабу. У 1905 р. закінчив академію з відзнакою у званні гвардії капітана. Був командиром роти, штаб-офіцером у Петербурзькому військовому окрузі. У Петербурзі весь час перебував біля командувача округом Великому князі Миколі Миколайовичу, ставши його довіреною особою.

З початком Першої світової війни служив на Південно-Західному фронті, начальник штабу гвардійської піхотної дивізії, командир 176-го Переволоцького полку. 1916 р. отримав тяжке поранення в голову. Повернувся до армії на посаду командира 2-го гвардійського корпусу. З липня 1917 — генерал-майор російської армії. Після утворення Центральної Ради перейшов на її бік, сприяв українізації армії.

У листопаді 1917 р. ввійшов до Генерального штабу УНР, займався оперативною діяльністю армії УНР. За часів Директорії — генерал-квартеймейстер. Брав участь у військових діях проти більшовицької армії, визволив Київ у серпні 1919 р. В кінці 1919 р. виконував обов'язки начальника штабу армії УНР. Наприкінці травня 1920 прийняв командування штабом Армії УНР.

У 1920 р. брав участь у переговорах з Пілсудським і Польським урядом, що завершилися підписанням Варшавського договору. На посаді начальника штабу залишався до ліквідації армії УНР в Польщі. Після поразки і ліквідації УНР оселився в східній Польщі в у м. Сосновці (Шлезьк).

Під кінець Другої Світової Війни у 1945 році з прибуттям Радянської Армії був арештований НКВД та інтернований до Києва.

Помер в кінці 1945 р. (за іншими даними — 16 березня 1946 р.) в Лук'янівській тюрмі Києва.