Жан Кокто́ (фр. Jean Cocteau; *5 липня 1889 — †11 жовтня 1963) — французький режисер, письменник, актор, художник, кінорежисер, діяч мистецтва, відома фігура інтернаціонального авангарду першої половини XX ст.

Біографія коротко

Син адвоката та художника-любителя. Батько наклав на себе руки, коли Жану було 9 років. Жан Кокто не здобув систематичної освіти. З середини 1910-х років увійшов до художніх кіл Парижу.

У 1955 був обраний членом Французької академії, Королівської Академії Бельгії. Командор Ордена Почесного Легіону, член Академії Малларме, багатьох національних Академій світу, почесний президент Каннського кінофестивалю, Академії джазу та ін. У Мії-ла-Форе діє будинок-музей Жана Кокто.

Творчість

Універсально обдарована особистість, Кокто проявив себе у різних мистецьких напрямах. І якщо для інших це було небезпечно, бо не давало змоги якісно виявити себе в якомусь жанрі, Кокто щасливо уникав легковажності і прохідних, малоцікавих робіт.

Свої літературні праці від друкував в американському часописі «Літтл Ревю» з 1916 року. Він непоганий лібретист і написав декілька лібретто для опер, ораторій, балетів.

Скандальний балет «Парад»

Особливе місце в творчій біографії Жана Кокто посів скандальний балет «Парад», який поставив на сцені Дягілєв Сергій Павлович в межах «Російських сезонів». Він став першою сюрреалістичною виставою в Парижі і наробив багато галасу, викликав обурення і спротив. Сценографія була забезпечена творами Джорджо де Кіріко, Пікассо. І, здається, ці декорації були найкращою складовою вистави, де були порушені канони класичної вистави і балету як такого.

Маловідомий Кокто.

Він відчував недостатність свого акторства чи участі в виставах.Серед позатеатральних робіт, наприклад, архітектура (побудував каплицю).

Як художник Кокто́ узявся за створення театральної афіші. Споглядання за репетиціями балерин спонукали на творчість багатьох художників, серед яких Дега.Не залишився осторонь і Кокто́. Натхнення вразило його на репетиції балерини Тамари Карсавіної. Легка і тоненька, в багатій театральній пачці і на пуантах, на театральній афіші Кокто уславлена балерина виглядає елегантною і тендітною пані і, водночас, екзотичною квіткою. Афіша Кокто до балету К. Вебера «Видіння троянди» з Карсавіною стало в один рівень з найкращими афішами Тулуз-Лотрека і мистецтва афіші взагалі. Ця афіша - давно надбання і гордість багатьох музеїв світу (1911 р., гуаш).

Серед друкованих книг Жана Кокто - мемуари російською - «Портреты - воспоминания, 1900-1914» (передрук у 2002 р. СПб, изд. Ивана Лимбаха.)

• La lampe d'Aladin (1908)
• Le prince frivole (1909)
• Odes (1914)
• Cap de Bonne-Espérance (1918)
• Escales (1920)
• Vocabulaire (1922)
• Plain-Chant (1922)
• Prière mutilée (1922)
• La Rose de François (1923)
• L’Ange Heurtebise(1925)
• Cri écrit (1925)
• Opéra (1926)
• Eloge de l’Imprimerie (1929)
• Mythologie (1934)
• Enigme (1939)
• Allégories (1940)
• Léone (1944)
• La Crucifixion (1946)
• Le Chiffre sept (1952)
• La Nappe du Catalan (1952)
• Dentelle d’éternité (1953)
• Appogiatures (1953)
• Clair-Obscur (1954)
• Paraprosodies (1958)
• Gondole des Morts (1958)
• Cérémonial Espagnol du Phénix (1960)
• Le Requiem (1961)
• Taches (1962)
• Faire-Part (1968, посмертно)

• Le Potomak (1919)
• Le Grand Ecart (1923)
• Thomas l'imposteur (1923)
• Le Livre blanc (1928)
• Les Enfants terribles (1929)
• La Fin du Potomak (1940)

• Le Coq et l'Arlequin (1918)
• Carte blanche (1920)
• Le Secret professionnel (1922)
• Le Rappel à l'ordre (1926)
• Opium (1930)
• Essai de critique indirecte (1932)
• Portraits-Souvenir (1935)
• Mon Premier voyage (1938)
• Le Greco (1943)
• Le Foyer des artistes (1947)
• Jean Marais (1951)
• Gide vivant (1952)
• Entretiens sur le musée de Dresde (1957, з Луї Арагоном)
• Le Cordon ombilical (1962)

• Parade (1917)
• Les Mariés de la tour Eiffel (1921)
• Antigone (1922)
• Roméo et Juliette (1924)
• Orphée (1926)
• La Voix humaine (1930)
• La Machine infernale (1934)
• L'Ecole des veuves (1936)
• Oedipe-roi (1937)
• Les Chevaliers de la Table ronde (1937)
• Les Parents terribles (1938)
• Les Monstres sacrés (1940)
• La Machine à écrire (1941)
• Renaud et Armide (1943)
• L'Epouse injustement soupçonnée (1943)
• L'Aigle à Deux Têtes (1946)
• L'impromptu du Palais-Royal (1962)

• 1932 — Кров Поета (фр. Le Sang d'un poète)
• 1945 — Красуня та Чудовисько (фр. La Belle et la Bête)
• 1947 — Двоглавий Орел (фр. L'Aigle à Deux Têtes)
• 1948 — Жахливі Батьки (фр. Les Parents terribles)
• 1949 — Орфей (фр. Orphée)
• 1952 — Вілла Санто-Соспір (фр. Villa Santo-Sospir)
• 1959 — Заповіт Орфея (фр. Le Testament d'Orphée)