Єжи Ґедройць

Добавить новую картинку!
Дата народження:
27.07.1906
Дата смерті:
14.09.2000
Додаткові імена:
Jerzy Giedroyc, Ежи Гедройц
Категорії:
Аристократ, Видавець, Політик, Учасник Другої світової війни, публіцист
Громадянство:
 поляк
Кладовище:
Le Mesnil-le-Roi, cemetery

Є́жи Ґе́дройць гербу Гіпоцентавр (пол. Jerzy Giedroyc; *27 липня 1906, Мінськ — †14 вересня 2000, Мезон-Лаффітт) — польський публіцист і громадський діяч, засновник і головний редактор культового часопису Kultura (Париж).

Активний прихильник польсько-української співпраці, супротивник взаємних територіальних та інших претензій.

Навчався у Варшавському університеті — на юридичному (1924–1929) та історичному (1930–1931) факультетах.

У студентські роки був головою організацій «Корпорація Патрія» і «Міжкорпораційне коло», діячем студентської організації «Державницька думка», міжнародного відділу Центрального комітету Спілки студентської молоді, редактором часописів «Академічний день» і «Бунт молодих» (з 1936 року «Політика»).

На початку Другої світової війни опинився в Румунії (1939–1940).

Воював у складі Окремої Бригади Карпатських Стрільців, був учасником лівійськової кампанії і боїв у Тобруку (1942), керував відділом військових часописів і видавництв Бюро пропаганди 11 Польського корпусу (1941–1944), працював у Центрі підготовки танкістів у Ґалліполі (Італія) (1944–1945)

1945 — директор Європейського департаменту Міністерства інформації Польської Республіки (Лондон).

Засновник Літературного інституту в Римі (1946), з 1947 року — видавець та головний редактор часопису Kultura. У жовтні 1947 року переїздить до Мезон Ляффіт під Парижем, де розгортає широку видавничу діяльність, співпрацює з видатними польськими еміграційними публіцистами та письменниками: Юзефом Чапським, Єжи Стемповським, Константином А. Єленським, Юліушем Мерошевським, Чеславом Мілошем, Вітольдом Ґомбровичем, Ґуставом Герлінгом-Ґрудзінським.

Українські еміграційні діячі, що співпрацювали з «Культурою»: Богдан Осадчук, Юрій Лавріненко, Юрій Шевельов, Іван Лисяк-Рудницький, Борис Левицький, Іван Кедрин, Іван Кошелівець та ін.

З 1953 року — ініціатор видання «Бібліотеки Культури», з 1962 року видає «Історичні Зошити», присвячені новітній історії Польщі та країн Центрально-Східної Європи. До вересня 2000 року вийшло 511 томів «Бібліотеки Культури», серед яких — 132 числа «Історичних зошитів» і 636 видань «Культури».

Входив до складу редакційної колегії російського дисидентського часопису «Континент», був членом редакційної ради українського квартальника «Віднова», брав активну участь у акціях на захист свободи творчості і вільного культурного розвитку.

1982 — за його ініціативою був заснований Фонд допомоги незалежній польській літературі і культурі.

Протягом 50 років прагнув до формування добросусідських взаємин Польщі з її східними сусідами: Литвою, Білоруссю, Україною, у чию перспективу здобуття державної незалежності він завжди вірив.

Український вектор «Культури»

З ініціативи і коштом Єжи Ґедройця у Бібліотеці «Культури» з'явилася друком антологія української літератури 1917–1933 років «Розстріляне відродження», що її на замовлення Ґедройця підготував Юрій Лавріненко. «Розстріляне відродження» як пропозиція назви книжки вперше прозвучала у листі Ґедройця до Лавріненка від 13 серпня 1958 року: «Щодо назви. Чи не було би, може, добре дати як загальну назву: „Розстріляне відродження. Антологія 1917–1933 etc.“ Назва тоді звучала би ефектно. З другого боку, скромна назва „Антологія“ може тільки полегшити проникнення за залізну завісу. Що Ви думаєте?»
Після виходу книжки Єжи Ґедройць коштом редакції надіслав був рецензійні примірники антології до Спілки Письменників у Києві та до українських радянських журналів, а також використовував кожну можливість, легальну й нелегальну, аби переправити книгу «за залізну завісу».

Термін Ґедройця «розстріляне відродження» набув значного поширення в українському публічному вживанні. Сама антологія справила суттєвий вплив на формування українського шістдесятництва.

У 1969 році у Бібліотеці «Культури» з'явилася друга українська антологія — «дисидентська» — яку на замовлення Ґедройця впорядкував Іван Кошелівець: «Україна 1956–1968».

Книги

  • Простір свободи. Україна на шпальтах паризької «Культури». Підготувала Богуміла Бердиховська. К.: Критика, 2005
  • Єжи Ґедройць та українська еміґрація. Листування 1950–1982 років. — К.: Критика, 2008
  • Ґедройць Є. З нотаток Редактора / За заг. ред. Л. Івшиної; перекл. з пол.: С. Гірік; передм. І. Гирича. - К.: ПрАТ “Українська прес-група”, 2013. (Бібліотека газети "День" "Україна Incognita", серія "Підривна література").

 

Джерело: wikipedia.org

Немає місць

    loading...

        Відносини

        Iм'я зв'язокТип відносинДата народженняДата смертіОпис
        1Henryk GiedroycHenryk GiedroycБрат12.01.192221.03.2010
        2Владислав ЖеленськийВладислав ЖеленськийЗнакомый11.07.190325.06.2006

        08.01.1962 | Instytut Literacki w Paryżu rozpoczął wydawanie Zeszytów Historycznych

        „Zeszyty Historyczne” – kwartalnik (do 1973 półrocznik) emigracyjny wydawany w latach 1962–2010 przez Instytut Literacki w Paryżu, (od 2003 redagowany przez warszawskie Towarzystwo Opieki nad Archiwum Instytutu Literackiego w Paryżu). Publikował dokumenty, relacje, pamiętniki, wspomnienia i opracowania poświęcone najnowszej historii Polski. Z uwagi na to, że było wydawane na emigracji, a co za tym idzie - pozbawione ingerencji cenzury, pismo stanowiło wolne forum dyskusji i prezentacji naukowej. Skupiało wielu wybitnych badaczy i publicystów emigracyjnych (m.in. Piotr Wandycz, Józef Garliński, Zbigniew S. Siemaszko, Tadeusz Wyrwa) i krajowych (m.in. Grzegorz Mazur, Andrzej Friszke, Andrzej Paczkowski, Aleksandra Ziółkowska-Boehm).

        Розмістити спогади

        Ключові слова