Едіт Піаф

Добавить новую картинку!
Дата народження:
19.12.1915
Дата смерті:
11.10.1963
Додаткові імена:
Édith Piaf, Edith Piaf, Édith Piaf (US: /piːˈɑːf/, UK: /ˈpiːæf/; French: [eˈdit pjaf]; Эдит Пиаф, Edīte Piafa, Édith Giovanna Gassion, Edīte Piafa, Édith Piaf ; Эдит Пиаф, Édith Piaf, Эдит Пиаф, , UK: /ˈpiːæf/;
Категорії:
Aктор, Співак
Кладовище:
Père Lachaise Cemetery

Едіт Піаф (фр. Edith Piaf, справжнє ім'я Едіт Джованна Ґассіон, Edith Giovanna Gassion; *19 грудня 1915, Париж — †10 жовтня 1963, Грас) — знаменита французька співачка й акторка, одна з найвідоміших естрадних співачок світу.

Дитинство

Матір'ю Едіт була безталанна акторка Аніта Майяр, що виступала під псевдонімом Ліна Марса. Батьком був Луї Гассіон — вуличний акробат.

Через два роки Луї Гассіон довідався, що дружина його покинула, а дочку віддала на виховання своїм батькам. Умови, в яких жила Едіт, були жахливі, і Луї відвіз дочку до Нормандії до своєї матері, що працювала куховаркою в домі розпусти.

Тут з'ясувалося, що Едіт зовсім сліпа. Як виявилося, у перші ж місяці життя в Едіт почала розвиватися катаракта, але подружжя Майарів, очевидно, цього просто не помітило. Коли ніяких інших надій не залишалося, бабуся повезла Едіт у Лізьє до святої Терези, куди щорічно збиралися тисячі прочан з усією Франції. Поїздку призначили на 19 серпня 1921 року, а 25 серпня 1921 року Едіт прозріла. Їй було шість років.

Незабаром Едіт пішла до школи, але добропорядні обивателі не хотіли бачити поруч зі своїми дітьми дитину, що живе в борделі, і навчання для дівчинки дуже швидко закінчилося. Тоді батько забрав Едіт у Париж, де вони почали разом працювати на площах — батько показував акробатичні трюки, а його дев'ятирічна дочка співала. Едіт заробляла співом на вулиці доти, поки її не взяли в кабаре «Жуан-Ле-Пін».

Юність

В 1932 році Едіт познайомилася з Луї Дюпоном (фр. Louis Dupont), через рік у них народилася дочка Марсель (фр. Marcelle). Однак Луї не влаштовувало, що Едіт занадто багато часу приділяє своїй роботі, і він вимагав, щоб вона полишила її. Однак Едіт відмовилася, і вони розійшлись. Спочатку дочка залишалася з Едіт, але потім Луї Дюпон забрав дочку до себе, розраховуючи, що кохана жінка повернеться до нього. В цей час у Європі лютувала «іспанка», і Марсель занедужала й потрапила в лікарню. Після відвідувань Марселі занедужала й сама Едіт. У той час цю хворобу лікували погано, не було потрібних медикаментів, і лікарі часто просто спостерігали за хворобою в надії на щасливий кінець. У результаті Едіт видужала, а Марсель у 1935 році померла. Вона була єдиною дитиною Едіт Піаф.

В 1935 році, коли Едіт виповнилось двадцять років, її помітив на вулиці Луї Лепле (фр. Louis Leplee), власник кабаре «Жернис» (фр. le Gerny's) на Єлисейських Полях, і запросив виступати у своїй програмі. Він навчив її працювати з акомпаніатором, вибирати й режисувати пісні, пояснив, яке величезне значення мають костюм артиста, його жести, міміка, поводження на сцені. Саме Лепле знайшов для Едіт ім'я — Піаф (на паризькому арго це значить «горобчик»). В «Жернісі» на афішах її ім'я було надруковано як «Маля Піаф», і успіх перших же виступів був величезним. 17 лютого 1936 року Едіт Піаф виступила у великому концерті в цирку «Медрано» разом з такими зірками французької естради, як Моріс Шевальє, Містінгетт, Марі Дюба. Однак успішний зліт перервала трагедія: незабаром пострілом у голову убили Луї Лепле, і Едіт Піаф виявилася в числі підозрюваних через невелику суму, яку покійник залишив їй у заповіті. Газети роздули цю історію, і відвідувачі кабаре, у яких виступала Едіт Піаф, поводилися вороже, вважаючи, що вони мають право «покарати злочинницю».

Новий зліт

Незабаром Едіт познайомилася з Реймоном Ассо, що остаточно визначив подальший життєвий шлях співачки. Саме йому належить заслуга появи на світ «Великої Едіт Піаф». Він навчив Едіт не тільки того, що безпосередньо стосувалося її професії, але й усього необхідного в житті: правил етикету, уміння обирати одяг та багато чого іншого.

Реймон Ассо створив «стиль Піаф», виходячи з індивідуальності Едіт, він написав пісні, що пасували тільки їй: «Париж — Середземномор'я», «Вона жила на вулиці Пігаль», «Мій легіонер», «Вимпел для легіону».

Саме він домігся того, щоб Едіт виступила в мюзик-холі «АВС» на Великих бульварах — найзнаменитішому мюзик-холі Парижа. Виступ в «АВС» вважався виходом на «велику воду», посвятою в професію. Він також переконав її змінити сценічний псевдонім «Маля Піаф» на «Едіт Піаф». Після успішного виступу в «АВС» преса написала про Едіт: «Учора на сцені „АВС“ у Франції народилася велика співачка». Незвичайний голос, щирий драматичний талант, працьовитість і впертість в досягненні мети вуличного дівчиська швидко привели Едіт до вершин успіху.

Тріумф

З початком Другої Світової війни Едіт та Реймон Ассо розірвали стосунки. У цей час вона зустрілася зі знаменитим французьким режисером Жаном Кокто. Він запропонував їй зіграти в своїй невеликій п'єсі «Байдужий красень». Репетиції пройшли вдало, і п'єса мала грандіозний успіх. Уперше її показали в сезоні 1940 року. Кінорежисер Жорж Лакомб вирішив зняти за п'єсою фільм. І в 1941 році зняли «Монмартр на Сені», в якому Едіт одержала головну роль.

Під час Другої Світової війни померли батьки Едіт.

Едіт допомогла знайти себе й почати свій шлях до успіху багатьом виконавцям-початківцям — Іву Монтану, ансамблю «Компаньйон де ла Шансон», Едді Константену, Шарлю Азнавуру й багатьом іншим.

Повоєнний час став для Піаф періодом небувалого успіху. Її із замилуванням слухали жителі паризьких передмість і витончені поціновувачі мистецтва, робітники й майбутня королева Англії. У січні 1950 року відбувся її сольний концерт у залі «Плейель», преса писала — «пісні вулиць у храмі класичної музики». Це був черговий тріумф.

Незважаючи на любов слухачів, життя, повністю присвячене пісні, робило її самотньою. Едіт сама це добре розуміла: «Публіка втягує тебе у свої обійми, відкриває своє серце й поглинає тебе цілком. Ти переповняєшся її любов'ю, а вона — твоєю. Потім у загасаючому світлі залу ти чуєш шум кроків, що віддаляються. Вони ще твої. Ти вже більше не здригаєшся від захвату, але тобі добре. А потім вулиці, морок, серцю стає холодно, ти сама».

У 1952 році Едіт потрапила у дві автокатастрофи поспіль; щоб полегшити страждання, викликані переламами руки й ребер, лікарі робили їй ін’єкції морфію, і Едіт потрапила в наркотичну залежність.

У 1954 році Едіт Піаф знялася в історичному фільмі «Якщо мені розкажуть про Версаль» разом з Жаном Маре.

У 1956 році Піаф виступила в знаменитому нью-йоркському Карнегі-Холл.

Останні роки

В 1958 році Едіт почала виступати в концертному залі «Олімпія» — успіх був фантастичний. Після цього вона вирушила в одинадцятимісячне турне Америкою, після якого були чергові виступи в «Олімпії», турне по Франції. Такі фізичні, а головне, емоційні навантаження сильно підірвали її здоров'я.

У 1959 році під час виступу в Нью-Йорку Піаф знепритомніла прямо на сцені. Після кількох хірургічних операцій вона повернулася до Парижа. У 1961 році, у віці 46 років, Едіт Піаф дізналася, що вона невиліковно хвора на рак.

У 1960 році Клод Левейє, композитор і співак з Квебеку, давно знайомий з Піаф, приїхав до Парижа для роботи над спільними проектами. Едіт виконала чотири його пісні: «Старе піаніно» (Le Vieu Pianos), «Бульвар злочину» (Boulevard du Crime), «Ураган» (Ouragan) та «Голос» (La Voix) [1].

25 вересня 1962 року Едіт співала з висоти Ейфелевої вежі з нагоди прем'єри фільму «Найдовший день» пісні «Ні, я ні про що не жалкую» (Non, je ne regrette rien), «Юрба», «Мілорд», «Ти не чуєш», «Право любити».

9 жовтня 1962 року, у віці 46 років, виснажена й хвора, Піаф одружується з Тео Сарафо, молодим 26 річним співаком. Дуетом вони виконували пісню Для чого служить кохання? (À quoi ça sert l'amour ?), написану Мішелем Емером, одним з найвірніших її композиторів.

На початку 1963 року вона записує свою останню пісню «Людина з Берліна», (L'Homme de Berlin), написану Франсісом Ле та Мішелем Вандомом.

Останній її виступ на сцені відбувся 18 березня 1963 року. Зал, стоячи, улаштував їй п'ятихвилинну овацію.

10 жовтня 1963 року Едіт Піаф померла. Тіло співачки перевезли з міста Граса, де вона померла, у Париж цілком таємно, а офіційно про її смерть оголосили 11 жовтня 1963 року в Парижі (з чим пов'язані помилки в деяких джерелах). У той же день, 11 жовтня 1963 пішов з життя друг Піаф Жан Кокто. Існує легенда, що він помер, довідавшись про смерть Піаф.

Похорон співачки відбувся на цвинтарі Пер-Лашез. На ньому зібралося понад 40 тисяч осіб, багато хто не приховував сліз, квітів було стільки, що люди були змушені йти по них мов килимом.

Фільмографія

  • 1936 — Емансиповане дівча / La garçonne
  • 1941 — Монмартр на Сені / Montmartre-sur-Seine
  • 1945 — Зірка без світла / Etoile sans lumière
  • 1947 — Дев'ять хлопців, одне серце / Neuf garçons, un coeur
  • 1950 — Париж завжди співає / Paris chante toujours
  • 1954 — Якщо мені розкажуть про Версаль / Si Versailles m'était conté
  • 1954 — Французький канкан / French cancan
  • 1959 — Коханці завтрашнього дня / Les amants de demain

В популярній культурі

Велика кількість пісень Едіт Піаф використано у фільмах, наприклад, «Врятувати рядового Раяна» та «Початок». Життю співачки присвячено численні фільми та п'єси.

Фільми про Едіт Піаф

«Піаф» (1974, режисер Гі Казаріль) — фільм, заснований на біографії співачки, що розповідає про ранні роки її життя. В головній ролі — Бриджит Арьєль, ранні пісні Піаф виконала Бетті Марс.

«Едіт і Марсель» (1983, режисер Клод Лелуш) розповідає історію кохання Піаф і відомого боксера Мерселя Седана. Роль Піаф зіграла Евелін Буї, роль Марселя — його син, Марсель Седан молодший.

У фільмі «Життя у рожевому кольорі» (2007, режисер Олів'є Даан) показано життєвий шлях Піаф з раннього дитинства до її смерті у 1963 році. Фільм було вперше представлено на Берлінському кінофестивалі у січні 2007 року. Актриса Маріон Котіяр за головну роль у фільмі отримала премію «Золотий глобус» у номінації «Найраща жіноча роль (комедія або мюзикл)» та «Оскар» за «Найкращу жіночу роль».

Вистави в театрах Києва

В репертуарі театрів Києва є кілька присвячених співачці вистав:

  • Моновистава «Чудо Піаф». Київський академічний театр «Колесо»; режисер-постановник — Димо Димов (Болгарія), 2004 рік[3].
  • «Edith Piaf: життя в рожевому кольорі». Національний академічний театр російської драми ім. Лесі Українки; режисер-постановник — Ольга Гаврилюк; прем'єра відбулася 25 червня 2005 року.
  • «Едіт Піаф. Життя в кредит». Національний академічний драматичний театр ім. Івана Франка; режисер-постановник — Ігор Афанасьєв; прем'єра відбулася 23 травня 2008 року.
  • «Сім Чудес крихітки Піаф». Центр мистецтв «Новий український театр»; художній керівник — Віталій Кіно.
  • Моновистава «Едіт Піаф. Сповідь» за п'єсою Ж. Кокто «Байдужий красень». Театр-студія «Образ»; режисер-постановник — Ольга Міхневич.

Музей Едіт Піаф

Музей Едіт Піаф — це невеличкий приватний музей в Парижі, присвячений співачці. Заснований у 1977 році Бернардом Маркусом (Bernard Marchois), автором двох її біографій

 

Джерело: wikipedia.org

Немає місць

    loading...

        Відносини

        Iм'я зв'язокТип відносинДата народженняДата смертіОпис
        1
        Marcelle DupontДочка11.02.193307.07.1935
        2Jacques  PillsJacques PillsЧоловік07.01.190612.09.1970
        3Marcel CerdanMarcel CerdanПартнер22.07.191628.10.1949
        4Раймонд  АссоРаймонд АссоПартнер, Коллега02.06.190124.10.1968
        5
        Louis DupontГражданский муж
        6Marlene DietrichMarlene DietrichДруг27.12.190106.05.1992
        7Gilbert BécaudGilbert BécaudДруг24.10.192718.12.2001
        8Yves MontandYves MontandДруг13.10.192109.11.1991
        9Жан  КоктоЖан КоктоДруг05.07.188911.10.1963
        10Philippe KhorsandPhilippe KhorsandКоллега17.02.194829.01.2008
        11Даніель  Дар'єДаніель Дар'єКоллега01.05.191717.10.2017
        12George  AvakianGeorge AvakianКоллега15.03.191922.11.2017
        13France RocheFrance RocheКоллега02.02.192114.12.2013
        14Франс  ГалльФранс ГалльЗнакомый09.10.194707.01.2018
        15Nini   TheiladeNini TheiladeЗнакомый15.06.191513.02.2018
        16
        Louis LepléeЗнакомый, Начальник07.04.188306.04.1936
        17Татьяна ЯковлеваТатьяна ЯковлеваЗнакомый07.04.190628.04.1991
        18Lucienne BoyerLucienne BoyerЗнакомый18.08.190106.12.1983
        19Félix MayolFélix MayolЗнакомый18.11.187226.10.1941
        20Suzanne FlonSuzanne FlonПодчиненный28.01.191815.06.2005

        Не вказано події

        Ключові слова