Мико́ла Іва́нович Рижко́в (рос. Никола́й Ива́нович Рыжко́в, нар. 28 вересня 1929, с. Диліївка, Донецька область, Українська РСР, СРСР - 28 лютого 2024, Москва, Росія)- радянський партійний діяч.

Голова Ради Міністрів СРСР, депутат Державної Думи Російської Федерації. Член ЦК КПРС у 1981—1991 роках. Член Політбюро ЦК КПРС з 23 квітня 1985 по 13 липня 1990 року. Депутат Верховної Ради СРСР 9—11-го скликань. Народний депутат СРСР у 1989—1991 роках.

Життєпис

Народився 28 вересня 1929 в селі Диліївка поблизу Північного рудника (зараз смт Північне [джерело?] Торецької міськради Донецької області) в родині робітника-шахтаря. Його дід Федір разом з родиною на початку XX століття приїхав до Донбасу і розпочав роботу на Північному руднику.

У 1946 вступив до Краматорського машинобудівного технікуму за спеціальністю технік-механік, який закінчив у 1950. Після закінчення технікуму за розподіленням був направлений у Свердловськ на Уральський машинобудівний завод. Без відриву від виробництва закінчив Уральський політехнічний інститут імені Кірова.

На «Уралмаші» пропрацював 25 років, від змінного майстра до генерального директора.

У 1975 переведений до Москви на посаду першого заступника міністра важкого і транспортного машинобудування.

У 1979 призначений першим заступником Голови Держплану СРСР.

З 22 листопада 1982 по 15 жовтня 1985 року — секретар ЦК КПРС з економіки

27 вересня 1985 — грудень 1990 (офіційно 14 січня 1991) року — голова Ради Міністрів СРСР.

Під час роботи на посту Голови Ради Міністрів СРСР Рижков керував штабом з ліквідації аварії на Чорнобильській атомній електростанції, організовував роботу по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, а також з ліквідації наслідків землетрусу в Вірменії (Спітак, Ленінакан).

19 січня 1991 пішов у відставку з поста Голови Ради Міністрів СРСР внаслідок незгоди з політичними й економічними реформами, які проводилися в країні.

У 1991 балотується кандидатом в президенти РФ. На виборах в червні 1991 зайняв друге місце, перемогу здобув Борис Єльцин.

З 1995 — депутат Державної думи Російської Федерації, з 2003 — член Ради Федерації. Мешкав у Москві.

Антиукраїнська діяльність

Проголосував за введення російських військ в Україну. За підтримку загарбницької політики Путіна до нього застосовані санкції у вигляді заморожування активів і заборони на в'їзд з боку країн ЄС 17 березня та США 20 березня 2014.

Наукова і творча праця

Лауреат Державної премії СРСР (1969 і 1979). Дійсний член Академії соціальних наук, Академії технологічних наук, Міжнародної інженерної академії. Рижков — автор 6 винаходів, багатьох наукових робіт з машинобудування.

• Перебудова: історія зради. (1991)
• Я із партії Росія. (1995)
• Десять років великих потрясінь. (1996)
• Головний свідок. (2009)

Нагороди, звання

• Два ордени Леніна (1974, 1976)
• Орден Жовтневої революції (1971)
• Два ордени Трудового Червоного Прапора (1966, 1979)
• Орден Вітчизняної війни I ст. (1985)
• Медаль «За доблесну працю. В ознаменування 100-річчя з дня народження Володимира Ілліча Леніна» (1970)
• Дві Державні премії СРСР (1969,1979)

• Орден «За заслуги перед Вітчизною» IV ст. (2004)
• Медаль «У пам'ять 850-річчя Москви» (1997)
• Медаль «У пам'ять 1000-річчя Казані» (2005)

У 1998 році за вагомий особистий внесок в організацію відновлювальних робіт після Спітакського землетрусу в місті Спітаку М. І. Рижкову був встановлений пам'ятник, а в 2008 році йому було присвоєно звання «Національний герой Вірменії», з врученням Ордена Вітчизни.

• Орден князя Ярослава Мудрого V ст. (24 вересня 2004) — за визначний особистий внесок у розвиток українсько-російського співробітництва та з нагоди 75-річчя від дня народження (позбавлений)
• Почесний громадянин Дзержинська (позбавлений)

• Орден святого Володимира 2 ступеня.

Санкції

17 березня 2014 року потрапив під санкції Євросоюзу, оскільки "публічно підтримав у Раді Федерації введення російських військ в Україну".

За аналогічними підставами потрапив під санкції США, Канади, Швейцарії та Австралії.

Після вторгнення Росії в Україну внесений до списку санкцій України та Нової Зеландії.